Місце вогню в домі здавна вважали головним, адже воно формувало решту житлового простору. У житлах давніх людей кам’яне вогнище розташовувалося посередині й рівномірно обігрівало все приміщення. Перші каміни з’явилися в Стародавньому Римі (слово походить від латинського «caminus», що означає «вогнище»); за свідченнями істориків, римські каміни були спорудами в центрі кімнати, оточеними колонами, які підтримували димар, що виводив дим через отвір у даху.
Згодом каміни перемістилися з центру кімнати до стіни, а пізніше стали конструктивно з нею поєднуватися. У Середньовіччі вогнища оздоблювали декоративними елементами; середньовічні каміни вражають розмірами — у них лицарі могли засмажити цілого бика, а в окремих спорудах (наприклад, у французькому абатстві Мон-Сен-Мішель) вони займають цілу стіну кімнати. Вогнища доби Відродження вирізняються вишуканим оздобленням: їхні конструкції мають колони, пілястри й декор над камінною полицею.
Передню частину камінів оздоблювали мозаїкою, а задню стінку топки доповнили чавунною декоративною плитою, щоб захистити стіну від перегрівання. Коли увійшов у моду стиль бароко, камінні полиці стали рясно прикрашати різними дрібничками. За класицизму вигляд каміна став стриманішим: його оздоблювали лаконічними орнаментами, на полиці ставили вази, годинники й статуетки, а над камінами вішали дзеркала.
У XIX столітті винайшли вогнетривку цеглу, яку почали використовувати для кладки камінних печей. Новим етапом в історії камінної моди став модерн, коли архітектори сміливо поєднували в одному творі різні традиції. Сьогодні популярний стиль хай-тек: сучасні каміни часто створюють за принципами мінімалізму, використовуючи скло, сталь та інші сучасні матеріали.